Поновлення пропущеного строку
За ч. 3 ст. 1272 ЦК суд може визначити спадкоємцю додатковий строк для подання заяви, якщо причини пропуску поважні. Практика тут вимоглива, і кожну причину треба довести документами. «Не знав про строк», «не було грошей на нотаріуса», «не спілкувалися з родиною» суди поважними причинами не визнають. Працюють об'єктивні перешкоди: тривале лікування, перебування за кордоном без можливості виїзду, військова служба, полон, окупація, приховування іншими спадкоємцями факту смерті. Перед позовом обов'язково потрібна письмова відмова нотаріуса, інакше суд може відмовити за відсутністю спору. Відповідачами є інші спадкоємці, а за їх відсутності — територіальна громада. Додатковий строк зазвичай визначають у два-три місяці, і його теж легко пропустити, тому заяву нотаріусу я подаю одразу після набрання рішенням законної сили.
Недійсність заповіту і обов'язкова частка
Заповіт оспорюють за ст. 1257 ЦК: порушення нотаріальної форми, складення особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій, під впливом обману, насильства або помилки. Ключовий доказ у більшості справ — посмертна судово-психіатрична експертиза за медичними документами спадкодавця, тому справа починається з витребування медичних карток. Заповіт можуть визнати недійсним і частково, тоді решта розпоряджень зберігає силу. Друга лінія атаки на заповіт — обов'язкова частка за ст. 1241 ЦК: неповнолітні та непрацездатні діти, непрацездатні вдова, вдівець і батьки отримують половину того, що належало б їм за законом, незалежно від змісту заповіту. Суд може зменшити цю частку з урахуванням стосунків із спадкодавцем. Про обов'язкову частку я раджу думати ще на етапі складання заповіту, а не після відкриття спадщини.
Спадковий договір і довічне утримання
Дві конструкції, які плутають із заповітом. За спадковим договором (ст. 1302–1308 ЦК) майно переходить до набувача після смерті відчужувача, але не входить до спадщини, тому спадкоємці за законом його не отримують. За договором довічного утримання (ст. 744–758 ЦК) право власності переходить одразу, а набувач утримує відчужувача до кінця життя, зберігаючи за ним право проживання. Обидва договори посвідчуються нотаріально, фіксують обов'язки набувача і розриваються лише судом або за згодою сторін. У квітні 2026 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду сформулював три умови для розірвання спадкового договору: факт невиконання, конкретна вимога відчужувача і свідоме ухилення набувача. Позицію та її наслідки для обох сторін я детально розібрав у статті про розірвання спадкового договору.
Як я веду спадковий спір
Спочатку карта справи: коло спадкоємців, заповіт чи договір, склад майна і боргів, дані Спадкового реєстру і реєстру речових прав. Далі оцінка перспектив на письмі, з посиланням на норми і практику ВС, і лише потім позов із доказами, зібраними через адвокатські запити. У суді першої інстанції я подаю позов, готую клопотання про витребування доказів і призначення експертизи, беру участь у засіданнях особисто. Паралельно тримаю відкритою можливість мирової угоди: поділ спадщини за домовленістю часто вигідніший за рішення, яке потім доведеться виконувати роками. Рішення суду про визнання права власності реєструю в Державному реєстрі речових прав. Якщо рішення не на користь клієнта, готую апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду у тридцятиденний строк за ст. 354 ЦПК.