Поручительство: історія, особливості, регулювання.
Багатьох із вас просили, підписатись за колегу у договорі поручительства, та вмовляли, що вони обов’язково розрахуються будь-то по кредиту, або якимось іншим зобов’язанням. Чи не замислювались ви, які наслідки це може призвести у майбутньому. Такими наслідками є: втрата свого майна, друзів, статусу, тощо. Історія виникнення поручительства, сягає стародавніх часів, так договір поруки був укладений ще у Месопотамії в 2750 році до н.е. На стародавній дошці записано, що фермер, якого призвали на службу до правителя не мав, відповідно, можливості доглядати власні поля. У зв'язку з цим, він уклав угоду з іншим фермером, який погоджувався обробляти його поля і сплачувати за таке право половину вирощеного врожаю. Для того, щоб гарантувати собі отримання вказаної плати, фермер-власник землі звернувся до місцевого купця, який поручився за фермера-орендаря. Таким чином було реалізовано суть договору поруки (по матеріалам ВІКІПЕДІЇ).
У відповідності до українського законодавства, питання поруки регулюється статтями 553-559 Цивільного кодексу України (надалі ЦКУ). Так у статті 553 зазначається, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Договір поруки - це один із видів забезпечення основного зобов’язання. Для поручителя це завжди випробування на чесність, довіру до людини, за кого поручається. Для юридичних осіб порука це завжди фінансовий інструмент для отримання більш вигідних умов перед контрагентами, кредиторами.
Як і будь-яке забезпечення зобов’язання, договір поруки укладається лише у письмовій формі. Наслідком не дотримання письмової форми при укладанні договору поруки є його нікчемність. Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, в тому числі і договором поруки. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність договору поруки, щодо його забезпечення, але недійсність договору поруки щодо забезпечення основного зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.
Як видно із визначення договору поруки, він завжди є похідним від основного виду зобов’язання, без якого порука не може існувати. В нашій країні договір поруки частіше використовується фінансовими установами при наданні кредитів. Юридичні особи у взаємовідносинах із контрагентами, також часто використовують договір поруки для надання відстрочки платежу за поставлений товар.
Порука може бути повною або частковою. Повна порука означає, що Поручитель несе повну відповідальність за дії Боржника за якого він поручився, а саме збитки, штрафні санкції, які прописані в основному договорі. Часткова порука укладається на певну суму, вище якої поручитель не несе відповідальність за дії Боржника. При частковому поручительству відповідальність обмежена певною сумою, або застереженням, що Поручитель відповідає тільки по сумі основного зобов’язання і не відповідає по штрафним санкціям, пені, збиткам, тощо. Кредитор, має право укласти договір поруки із декількома поручителями, всі вони будуть нести солідарну відповідальність перед кредитором із яким укладений договір поруки, якщо в самому договорі поруки не встановлено інше. Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати виконання основного зобов’язання як від усіх боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. При здійсненні часткової сплати основного зобов’язання, кредитор має право вимагати сплати решти зобов’язання від інших солідарних боржників (поручителів). Така відповідальність, продовжується доти, поки не буде ними виконаний обов’язок, щодо погашення своїх зобов’язань перед кредитором у повному обсязі. В договорі поруки може бути передбачена субсидіарна (додаткова) відповідальність поручителя. У цьому випадку, кредитор має право вимагати від поручителя виконання основного зобов’язання лише у разі, якщо перед цим він таку вимогу до основного боржника. У разі якщо основний боржник відмовився виконувати основне зобов’язання, або у розумний строк не відповів на вимогу кредитора, після цього він може пред’явити вимогу до поручителя у повному обсязі. На практиці серед договорів поруки зустрічаються як двосторонні (укладені між поручителем і кредитором), так і тристоронні (за участю боржника як сторони договору). Проте цивільне законодавство не ставить вимоги залучення боржника до укладення договору поруки (так само, як і заборони щодо такого залучення), тобто боржник може бути стороною договору поруки лише за умови взаємного погодження цього питання з кредитором та поручителем. Відсутня навіть вимога щодо сповіщення боржника про укладення договору поруки. Норми права, якими регулюються відносини поруки, припускають можливість різних підходів до вирішення цих питань. Останнім часом, фінансовими установами набуло поширення використання договору поруки у схемі зміни підсудності по цивільнимСхема дуже проста, так Кредитор укладає із однією із своєю компанією, договір поруки, за яким свій Поручитель відповідає частково, наприклад на 100 гривень за дії основного боржника, за невиконання договору кредиту і інших платежів. Кредитор у випадку не виконання основним боржником (який проживає далеко від основного місцезнаходження кредитора) свого зобов’язання перед кредитором. Як було зазначене, вище, кредитор може пред’являти свої вимоги як до поручителя так і до основного боржника разом або окремо, по даній схемі, Кредитор подає позов до суду про невиконання основного зобов’язання до обох як солідарних боржників. У відповідності до статті 113 Цивільно-процесуального кодексу України, у цьому разі Кредитор має право подати до суду за місцем реєстрації одного із боржників (відповідачів), і як завжди це суд по місцезнаходженню свого поручителя. Таким чином фінансові установи мінімізують витрати на відрядження, лояльність суду, щодо розгляду даної конкретної справи, тощо.
Така невизначеність, щодо участі боржника у договорі поруки, породжує для боржника певні обов’язки, які передбачені ст. 557 та 558 ЦКУ: • обов’язок повідомити поручителя у разі виконання боржником зобов’язання; • обов’язок повернути поручителю на його вимогу вартість виконаного (у разі, якщо боржник не повідомив поручителя про виконання ним зобов’язання, а поручитель виконав таке зобов’язання незалежно від нього); • обов’язок оплатити послуги поручителя (за наявності відповідної умови у договорі поруки).
Дивним є той факт, що при застосуванні схеми «визначення підсудності», боржник не може повідомити поручителя про факт виконання основного зобов’язання, так і не може знати, про суму оплати послуг поручителя, оскільки він може і не бути стороною у справі.
Через неповноту та неоднозначність законодавчих приписів різні суди, трактуючи цю правову ситуацію, приймають протилежні за змістом рішення, що порушує встановлені чинним законодавством принципи законності, рівності та справедливості і вносить дедалі більше непорозумінь у регулювання подібних правовідносин.
Іншими словами, перед тим як підписатись під договором поруки, подумайте про наслідки, якщо вже підписали і у Вас виникли труднощі, телефонуйте або надійшліть нам листа ми радо Вас проконсультуємо і відповімо на Ваші питання.
З повагою, керуючий партнерАО "ВСП ГРУП" Віталій Панов
Поради адвоката